Щодо Вашого питання про можливості не платити по кредиту, оскільки третейським судам не підвідомчі спори по кредитним договорам, пояснюємо наступне.

1. Відповідно до ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Якщо у Вас існують проблеми із Банками, кредитними спілками, Страховими компаніями чи іншими фінансовими установами Ви можете звернутись за допомогою до нас, Юридичні послуги тут.

Відповідно до ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п 14 частини 1 ст.6 Закону України “Про третейські суди” третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Частину першу статті 6 доповнено пунктом 14 згідно із Законом N 2983-VI від 03.02.2011. Тобто вказане положення на час підписання сторонами третейського застереження не діяло. (додатково дивись судову практику про визнання правочинів недійсними)

Відповідно до ст..5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникали з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, з огляду на зазначені положення вважати недійсним третейське застереження укладене між Вами і банком до набрання чинності змін до Закону України “Про третейські суди” немає підстав.

2. З приводу того, що встановлені в договорі застереження про розгляд спорів між сторонами договору остаточно третейським судом є порушенням конституційних прав і свобод позивача на його захист в судовому порядку.

Відповідно до ст.17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та /або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною 1 ст.12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VШ «Третейське самоврядування»Закону України «Про третейські суди» визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських  правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст.17 ЦПК України, ст.12 ГПК України, ст.6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право кожного на судовий захист  з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5  ст.55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України).

Крім того,  згідно з роз’ясненнями, викладеними в абз.5 ч.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та в п.3  постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України), не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а є одним із способів реалізації права на захист своїх  прав та інтересів.

Отже, за наявності третейського застереження у сторін існує виключно правова можливість, а не обов”язок на звернення до третейського суду і для такого звернення потрібна наявність волі обох сторін. Наприклад. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16 березня 2009 року позовну заяву Іванової Л. М. до ВАТ “Банк Столиця” про розірвання депозитних договорів та стягнення коштів залишено без розгляду з тих підстав, що між сторонами існує договір про вирішення спору третейським судом. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2009 року ухвалу місцевого суду скасовано, справу направлено до місцевого суду для її розгляду по суті, оскільки та обставина, що договором передбачений розгляд спору третейським судом, який є недержавним органом, не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі, так як це є обмеженням права на звернення до суду.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2010 року скасовано ухвалу апеляційного суду та залишено без змін ухвалу місцевого суду. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з підпунктом 5.2 пункту 5 договору банківського вкладу між сторонами всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з його регламентом. У попередньому судовому засіданні від представника відповідача до суду надійшло клопотання, в якому відповідач заперечує проти вирішення спору в суді загальної юрисдикції. Тому суд першої інстанції правильно застосував положення статей 17, 207 ЦПК України (ухвала N 6-15406св09).

За наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV “Про третейські суди” про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами. Тому за наявності вказаного третейського застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є неприпустимим. Такі заяви підлягають вирішенню і за наявності з цього приводу рішення третейського суду, прийнятого за межами його компетенції. При цьому відповідно до положень Закону України “Про захист прав споживачів” банк не є споживачем (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин ).

Отже, залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК у справі щодо захисту прав споживача кредитних послуг, навіть за наявності третейського застереження (окремої третейської угоди) є неприпустимим.

3. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України “Про третейські суди”, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п’ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

4. Згідно ч.2 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 – 19 цього Закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

No related posts.

Комментарии запрещены.