З цієї статті ви дізнаєтесь, що таке вина, презумпція і як ці поняття розглядаються в таких галузях права, як цивільне, кримінальне та податкове.

Для початку трохи розглянемо визначення термінів. Отже, презумпція. Походить дане слово від латинських слів praesumere – передчувати, передбачати, вгадувати та praesumptio – припущення). По суті, презумпція – це припущення про настання достовірного юридичного факту, яке закріплене відповідними нормами. Як ви знаєте припущення є спростовні і неспростовні. Спростовні презумпції (припущення) – це існування факту припущення до моменту, встановлення (доведеності) іншого. Неспростовні презумпції – це існування факту припущення, навіть при можливості встановленні іншого (наприклад, недієздатність особи до досягнення певного віку, встановленого у законодавстві). Якщо презумпція походить від закріпленого відповідними нормами припущення. То за загальним принципом, вина походить від протиправності якихось дій, або бездіяльності. З цього слідує, що для наявності вини необхідно настання якоїсь події, яка б суперечила якомусь табу.

Таке табу може бути встановлено у відповідних законах, або договорі (контракті), це щодо цивільного та господарського права. У кримінальному праві, вина це психічне відношення особи до бездіяльності чи вчинюваної дії, передбаченої Кримінальним кодексом (КК), та її наслідків, виражене у формі необережності або умислу (ст.. 23 КК). На відміну від кримінального у цивільному праві дії особи визнаються протиправними, якщо вони не відповідають умовам, які визначенні в законодавстві або договорі.

У цивільному праві, згідно загального принципу, відповідальність настає тільки з вини особи, яка завдала збиток. Тобто в цивільному праві табу це – збиток. Якщо наявність збитку не буде доведено – то, відповідно, не буде і відповідальності. Досить цікавою відмінністю, на це необхідно звернути увагу, між цивільним та кримінальним законодавством є презумпція винуватості/невинності. Усі ми знаємо, що ніхто не може бути визнаний винним не інакше, як за рішенням суду (презумпція невинності у кримінальному праві). У цивільному законодавстві (ст.614 та ч.2 ст.1166 ЦКУ), у відмінності від кримінального існує презумпція винуватості. Це означає, що особа, яка не виконала зобов’язання або завдала позадоговірну шкоду вважається винною, якщо не доведе протилежне.

Визначну роль у доведенні вини відіграють докази. Доказ це – обґрунтування якогось твердження на визначених законом підставах та умовах. Однією із таких умов є те, що доказ не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як я зазначав вина може бути у формі необережності чи умислу. У кримінальному праві, форми вини визначено у ст.. 24-25 КК. Такими формами є умисел та необережність. Умисел в свою чергу є прямий та непрямий. Різняться вони тим, що у непрямому умислі на відміну від прямого особа (правопорушник) передбачала настання наслідків, свідомо припускала їх настання, але не бажала. Поєднує вину те, що особа повинна усвідомлювати настання наслідків, тобто бути адекватною. Необережність у кримінальному праві це самовпевненість та недбалість.

Так як біле не існує без чорного так і «презумпція винуватості» не існує без «презумпції правомірності»

Перш за все зазначу, що я не знайшов нормативно-правовий акт, який містив визначення терміну «презумпція правомірності».

“Презумпція правомірності”, як термінологічна конструкція існує у Цивільному та Податковому кодексі України. У цивільному Презумпція правомірності закріплена презумпція правомірності правочину (ст 204 ЦКУ). Відповідно до якої, угода є правомірною, якщо вона не визнана недійсною судом або її недійсність не закріплена (прямо встановлена) законом. Таке визначення трохи нагадує презумпцію невинності у кримінальному, але на мою думку це «презумпція правомірності», якщо ви з цим не згідні можете висловити свою думку залишивши відповідний коментар.

Відповідно до податкового кодексу, податкове законодавство України грунтується на такому принципі, як правомірність рішень платника податку. Незручність такої презумпції полягає у тому, що податкове зобов’язання самостійно визначене платником податків не підлягає оскарженню (п. 56.11 ст. 56 ПКУ). Основна суть цього принципу полягає у існуванні різних нормативно-правових актів чи норм, які припускають неоднозначне/множинне трактування прав та обов’язків суб’єктів податкових відносин (платники, ДПІ), за умови існування можливості прийняття рішення на користь як контролюючого органу так і платника податків (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, надалі у тексті ПКУ). Щодо вини, то доказування вини в процедурі адміністративного оскарження покладається на органи податкової служби, в судовому порядку, визначеним відповідним процесуальним законом (п. 56.4 ст. 56 ПКУ).

У податковому законодавстві, «презумпція правомірності» полягає у тому, що за умови існування можливості прийняття рішення на користь як контролюючого органу так і платника податків, у випадку неоднозначного/множинного трактування прав та обов’язків суб’єктів податкових відносин різними нормативно-правовими актами чи нормами, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст..56 ПКУ).

Отже, в українському законодавстві поряд із «презумпцією правомірності» існує презумпція вини та невинності.

Мій сайт знаходять за такими ключовими словами: юридичні послуги, юрист, оскарження податкових повідомлень-рішень, захист у суді.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

No related posts.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>