Виграно чергову справу у позові до ДПІ про скасування податкового рішення. Отже, Суд ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000 від 00.00.2011, прийняте ДПІ у районі міста Києва.

(ТОВ “КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ “ДЖІ ЕНД КЕЙ ПАРТНЕРС” має успішний досвід у спорах з ДПІ щодо неправомірності визнання договорів нікчемними та скасування оспорюваних повідомлень-рішень).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
00.0.2011 за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Особа» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Конверт» ДПІ у районі міста Києва було складено Акт № 0000 (далі —Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 259500,00 грн.
00.00.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000, яким у зв’язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 250950 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 64880 грн.
Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «Конверт» було укладено договір про надання інформаційних послуг №00 (далі —Договор). На підставі вказаного Договору ТОВ «Конверт»виконало роботи на надало послуги на користь позивача на загальну суму 1557000 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 259500 грн.), що підтверджується належним чином оформленими Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). ТОВ «Особа» надані послуги та виконані роботи оплатило, в тому числі сплативши у їх вартості відповідні суми податку на додану вартість, що підтверджується банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.
Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження ТОВ «Особа» податкових зобов’язань з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 259500,00 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок відсутності за зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Конверт 2», яке було контрагентом ТОВ «Конверт», що підтверджувалось Актом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Конверт»№00, складеним ДПІ у Н районі м. N.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку –покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 259500 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2010 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Конверт». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Конверт» було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.
Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 259500 грн., віднесена ТОВ «Особа» до податкового кредиту у вересні 2010 року, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.
При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв’язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Як встановлено судом, зобов’язання за Договорами між ТОВ «Особа» та ТОВ «Конверт» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.
Реальність спірних господарських операцій підтверджується також відповідним Звітом щодо виконання робіт, який залучено до матеріалів справи.
Таким чином, судом встановлено, що Договори між ТОВ «Конверт» та ТОВ «Особа» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Конверт» та ТОВ «Особа» умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Конверт» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у районі м. Києва про порушення ТОВ «Особа» пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №000—безпідставним та неправомірним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, —
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Особа» задовольнити повністю.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Строк оскарження податкових повідомлень-рішень
  2. Особливості вирішення спорів щодо окремих категорій земель та суб’єктів землекористування

Комментарии запрещены.